Літера «Ґ» (ґе, ге з гачком (гичкою)) — позначає проривний задньоязиковий приголосний (аналогічний англійському «g» чи російському «г»), п’ята літера українського алфавіту, використовується в таких власне українських та давно запозичених словах як ґава, ґанок, ґедзь, ґрати, ґрунт, ґудзик, ґуля, дзиґа, ґелґати, ґирлиґа та інших.

Як не дивно, у праслов’янській мові звук [ґ] існував завжди, не було звуку [г]. Та з плином часу і розвитком та відділенням мов все змінилося. В деяких слов’янських мовах звук [ґ] так і залишився на постійних правах (російська), у інших — перейшов у звук [г] (українська, словацька).

Але звук [ґ] залишився-таки у деяких українських словах. Згодом в українську мову почали потрапляти іншомовні слова, тому й виникла потреба відтворювати цей проривний [ґ]. У пам’ятках староукраїнської мови з XIV століття він передавався на письмі буквосполученням «кг» (кгвалт, кгрунт). Усі слова з таким буквосполученням запозичені з іноземних мов .

Також існував варіант запису цього звуку через запозичену з латинської абетки літеру «g» (gраты, gроно, Gанжа, Gалаgанъ).

Особливе написання цієї літери вперше застосовується у Пересопницькому Євангелії (1556—1561). А в 1619 році її вводить до алфавіту Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці» (1616), запозичивши курсивний різновид грецької гамми (γ), яку в західноєвропейській та польській традиціях вимовляли як проривний звук.

З 30—40 років ХІХ ст., передусім у Галичині, починає поширюватись й зрештою переважати літера «Ґ». Першим з галицьких граматистів увів її до своєї граматики 1834 р. Й. Левицький. Звертає на неї увагу теж і М. Шашкевич у брошурі «Азбука і абецадло» (1836), спростовуючи закиди прихильників польської латинки, що нібито українська кирилиця бідна, неспроможна передавати багатьох звуків.

Коли 1848 р. в Галичині виникла можливість заснування української преси, буква «ґ» з’являється у першій українській газеті «Зоря Галицька» (1848—1857). З тих пір літера «ґ» стає неодмінним елементом усіх основних правописних систем.

У 1933 році з ідеологічних міркувань її було вилучено з української абетки, під час реформи українського правопису, проведеного Н. Кагановичем і А. Олінтером. У Галичині та на Закарпатті літера «ґ» використовувалась до 1939—1944 років.

Під час війни, коли готувалося нове видання українського правопису, такі авторитети, тонкі знавці мови, як Максим Рильський, Павло Тичина (був тоді наркомом освіти УРСР), намагалися повернути безпідставно вилучену літеру «ґ» в українську абетку. Проте ні правописом 1946 р., ні його новим виданням 1961 р. її не було «реабілітовано».

У наступні роки літератори, педагоги, науковці не раз порушували це питання. До бажаної зміни не дійшло, це науково-культурне питання зараховували до розряду закритих для обговорення тем і вважали проблему остаточно розв’язаною ще 1933 р.

Літеру «ґ» поновили у третьому виданні «Українського правопису» (1990), і тепер вона має п’яте місце в українській абетці та використовується при класифікаційних позначеннях і означає «п’ятий».

Чинний правопис

§ 15. Літера Ґ.

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний звук як в українських словах, так і в давнозапозиченх і зукраїнізованих: аґрус (італ. agresto), ґанок (нім. Gang), ґвалт (нім. Gewalt), ґвалтувати, ґава, ґатунок, ґедзь ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, дзиґа, тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь та подібних.

Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар, Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.

Отже, якщо розібратися, літера «ґ» не така вже й нова. Вона є невід’ємною частиною української мови, тому існують всі підстави для того, щоб цю букву використовувати на письмі та в усній мові.

Варто відвідати:
Перелік слів з літерою Ґ за словником Бориса Грінченка

Вам також буде цікаво: