Три правила бізнесу від вуличних торговців 

В часи свого щасливого дитинства я жив в славному місті Червонограді, що на Львівщині. Міста в той час всі були однаковими на всіх теренах «нашої неосяжної», тому й типажі вуличних торговців теж мало відрізнялися від міста до міста. Думаю, приблизно такі ж продавці і продавчині були й у ваших населених пунктах.

Ось вам три групи продавців і три правила, які можна вивести, спостерігаючи за ними. Правила, звичайно, виведені вже в зріліший період моєї діяльності.

Правило перше: пропонуй найкраще.

Зазвичай у серпні, поблизу гастрономів і стихійних овочевих ринків нашого міста, з’являлися торговці кавунами – гості з сонячних республік з не менш сонячними посмішками і великими картузами.

Столик, нехитра вага і гори кавунів. Можливо, горами вони здавалися тільки мені малому та моїм ровесникам. Якщо самотужки перебирати кавуни з тієї купи, – можна вибрати хороший, та якщо попросити продавця – він вибере найкращий! Найкращий кавун саме для тебе!

Принаймні у цьому сам продавець тебе запевнятиме: і потріскує правильно, і хвостик сухий, і смужки гарні, і ще сила-силенна тільки йому одному відомих властивостей. І розхвалить, і вибере, і зважить. А ти йдеш додому щасливий та впевнений в тому, що несеш найкращого кавуна в своєму житті.

Правило друге: пропонуй найдорожче.

На овочевому базарі, куди привозили городину, набіл та м’ясні продукти жителі поблизьких сіл, торгували і бабусі-перекупки. На відміну від селян, вони не вирощували нічого. Їхня бізнес-модель полягала в тому, щоб раненько прибігти на базар, повикупляти в трудівників сільського господарства їхній нехитрий крам, а потім продавати його городянам, які люблять приходити на ринок після того, як закінчать перегляд усіх своїх снів до останнього. Типова стратегія: купити за дешево – продати за дорого. Та мова зараз про інше.

Зрозуміло, що викуплений в різних аграріїв товар, був різної якості і, відповідно, різної цінової категорії. Коли жіночки-перекупки виставляли його вже на свій прилавок, то вивалювали не купи різноякісного краму, а спочатку пропонували якісніший (читай, дорожчий) товар. А пізніше, по мірі розкуповування кращого, доходила черга і до гіршого. Поступово.

Правило третє: давай більше.

В нашому місті, як мабуть і в усіх інших містах в той час, процвітали продавчині соняшникового насіння – «сємочок». «Сємочки» насипалися у великі круглі мішки, які стояли на невеликих дерев’яних ящиках. На таких же ящиках, поблизу своїх пузатих мішків, сиділи і бабусі-продавчині.

Кожна з них була озброєна стограмовим стаканчиком і десятком кульочків, скручених з газети. Кульочки скручувалися одразу на робочому місті і виглядало це дуже хвацько і професійно. Іншою частиною діяльності було постійне перемішування насіння в мішку з наступним заповненням мірильної посудини. Даний процес демонстрував те, що «сємочки» завжди свіжі і щойно набрані в склянку.

Потенційним покупцям (мова тут, звісно йде про нас, пацанів) дозволялося куштувати насіння перед покупкою. Можна було постояти подзьобати з одного мішка, перейти до іншого – подзьобати там, повернутися до третього і врешті-решт, зупинившись біля найсмачнішого, зробити замовлення.

Продавчиня брала кульочок, насипала туди рівно один стаканчик «сємок» і зверху додавала ще жменьку насіння. Жменька була невеликою, скоріше навіть маленькою, але це був бонус і це було приємно.

От вам і три правила бізнесу від вуличних торговців:

1. Вибирай найкраще з асортименту.
2. Пропонуй найякісніше – воно найдорожче.
3. Давай більше ніж від тебе очікують.