Двоїна́ — третя форма числа іменників в українській мові, застосовувалась до парних предметів, до двох людей тощо.

Двоїна була в індоєвропейській сім’ї мов й у семітських мовах, а також деяких інших мовних сім’ях. У переважній більшості сучасних індоєвропейських мов двоїна зникла, залишивши тільки більш-менш численні сліди свого існування. Двоїна використовується в сучасній арабській мові, івриті, деяких полінезійських та інших мовах. В праіндоєвропейській мові розрізнялися однина, двоїна і множина. У більшості неслов’янських мов такого розрізнення вже не існує.

Двоїна існувала ще за давньоруської доби. Окрім української, серед слов’янських, лише словенська, нижньолужицька та верхньолужицька мови зберегли цю граматичну категорію. В інших слов’янських мовах двоїна майже зникла. Але в усіх слов’янських мовах парадигма числівника «два» зберегла певні особливі характеристики двоїни.

В українській мові двоїна збереглася переважно у діалектному мовленні: (дві) руці, (дві) нозі, (дві) селі, (дві) слові; стандартний варіант — дві руки, дві ноги, два слова. Також залишки двоїни маємо в словах очі, плечі. До того ж, залишком двоїни в українській мові є слово двісті, що походить з давньоруського виразу двѣ стѣ «дві сотні». Кінцевий «Ѣ» тут є показником двоїни. В українській мові «Ѣ» перейшло в «і» (дід, віра, ріка, діло, неділя).

«Іншу притчу Він їм розповів: «Царство Небесне подібне до ро’зчини, що її бере жінка і кладе на три мірі борошна, аж поки все вкисне» (Матвія 13:33).

Біблія, переклад І. Огієнка

Найпоширеніші слова, які відносно часто вживалися у двоїні, подано нижче. У сучасному літературному варіанті вживається множина, але наголос збережено від форми двоїни:

дві руки → дві руці́
дві ноги → дві нозі́
дві книги → дві кни́зі
дві хати → дві ха́ті
дві риби → дві ри́бі
дві квітки → дві кві́тці
дві дороги → дві доро́зі
дві мухи → дві му́сі
два слова → дві сло́ві
два відра → дві відрі́
два яблука → дві я́блуці
два вікна → дві вікні́
дві нори → дві норі́
дві години → дві годи́ні
дві дівчини → дві ді́вчині
дві баби → дві ба́бі
в (обидвох) очах → в о́чу
в (обидвох) вухах → у ву́шу
два рукави́ → два рука́ва

Правописною реформою 1933 року, здійсненою в атмосфері «боротьби з націоналізмом на мовному фронті», двоїна поряд з літерою «ґ» і цілою низкою інших особливих рис української мови була заборонена. Андрій Хвиля так пояснює мотиви правописних новацій:

За старим українським правописом в українську мову вносилася низка архаїчних форм та провінціалізмів, які відривали українську літературну мову від живої української мови і вбивали клин між українською та російською мовами. Треба було говорити й писати «дві книзі», «три вербі», «три квітці» і т.ін. Комісія визнала за потрібне зліквідувати таку форму в українській літературній мові, й зараз вже не будемо писати й казати «дві слові», а будемо писати «два слова», не будемо писати й казати «дві відрі», а «два відра».

Зараз в українській мові двоїна зберігається лише в окремих діалектах. Також цю граматичну форму можна знайти у текстах українських письменників-класиків. Серед сучасних авторів двоїну вживали О. Довженко, П.Тичина, М.Драй-Хмара, В.Підмогильний, І.Сенченко, О.Забужко.

Вам також буде цікаво: